Фізи́чна реабіліта́ція, фізична терапія (англ. Physical therapy) — це застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних факторів у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану та працездатності хворих.

Реабілітація — це процес, який має на меті забезпечити неповносправним досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б сприяли досягненню вищого рівня самостійності. Реабілітація може включати заходи для підтримання і/або відновлення функцій, або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального обмеження. Реабілітаційний процес починається буквально від першої медичної допомоги. Він охоплює широке коло заходів і видів діяльності, починаючи від основної та загальної реабілітації і до дій, спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад, професійної реабілітації та фізичної

 Загальноприйняті засоби фізичної реабілітації лікувальна фізкультура массаж

-гігієнічні (природні) фактори

-механо-терапія

-праце-терапія

-психо-терапія

Фізична реабілітація займається визначенням та покращенням якості життя та функціонування в потенційно можливих межах, застосовуючи методи заохочення, профілактики, лікування/втручання і реабілітації.

Цей процес включає в себе досягнення фізичного, психологічного, емоційного і соціального благополуччя.

Фізична терапія передбачає взаємодію між фізичними терапевтами, пацієнтами/клієнтами, іншими фахівцями галузі охорони здоров'я, членами родини, доглядачами і громадою в процесі визначення потенційних можливостей відновлення чи дотримання рухових функцій та окреслення мети, використовуючи унікальні знання і навички фізичних терапевтів.

Перед призначенням лікувальної фізичної культури визначаються завдання використання фізичних вправ, підбираються засоби і форми для вирішення цих завдань. Щоб зробити все це правильно, необхідно враховувати фазу розвитку хвороби, реакцію на неї організму, стан всіх органів і систем, не залучених в болісний процес, психічну реакцію хворого на захворювання і інші його індивідуальні особливості.
У всіх випадках важливо дотримувати принцип поєднання загального і місцевого впливу фізичних вправ, пам'ятаючи, що одужання багато в чому залежить від загального стану організму хворого.
Кожна фізична вправа, що використовується у лікувальній фізичній культурі, має відновлювальну, підтримує або профілактичний вплив на хворого.

Тому при призначенні лікувальної фізичної культури потрібно визначити (крім медичних показань) спрямованість її використання: з метою відновлення порушених функцій, підтримання їх і здоров'я в цілому або з метою попередження захворювань, їх ускладнень та інших відхилень у стані здоров'я.
На основі загальних положень лікувальної фізичної культури будуються різні приватні методики, що відображають своєрідність патофізіологічних і клінічних проявів захворювання у окремого хворого або групи хворих, складені за нозологічного ознакою.

Основними принципами

-застосування лікувальної фізичної культури є цілісність організму (єдність психічного і фізичного),

-єдність середовища і організму (соціального і біологічного),

-єдність форми і функції,

-загального і місцевого,

-лікування та профілактики.

Методика лікувальної фізичної культури повинна бути заснована на общепедагогических (дидактичних) принципів.

-Ефективність її можлива лише при активному відношенні хворого до занять.

-Пояснення методистом перспективи прискорення відновлення порушених функцій під впливом занять фізичними вправами підвищує інтерес хворого до них.
-Принцип наочності при навчанні рухам здійснюється не тільки через зорові відчуття, але і за допомогою інших органів чуття.

-Показ фізичних вправ підтверджує пояснення і допомагає займається правильно їх виконувати.
-Принцип доступності залежить від оцінки лікарем або методистом клінічного прояву хвороби та рівня фізичної підготовленості хворого.

Оздоровчий ефект лікувальної фізичної культури- є результатом реалізації принципу систематичності  занять, побудованих з урахуванням поступовості і послідовності виконання вправ. Заняття починаються з простих і легких, відомих хворому вправ. По мірі зростання його функціональних можливостей призначаються більш складні вправи (при строгому обліку реакції організму). Заняття проводяться щодня, іноді по кілька разів на день, при певній дозі, в поєднанні з призначеним режимом дня.
Принцип індивідуального підходу- передбачає врахування статі, віку, рівня тренованості, загального стану хворого, перебігу основного та супутніх захворювань.

Поряд з дидактичними принципами велике значення має оптимальне дозування засобів лікувальної фізичної культури - встановлення сумарної дози (величини) фізичного навантаження при застосуванні як однієї вправи, так і якогось комплексу (ранкова гімнастика, заняття лікувальною гімнастикою, прогулянка і ін)
Фізичне навантаження має бути адекватне функціональним можливостям хворого. Надмірно мала або велика навантаження не матиме достатнього лікувального дії. Навантаження дозується вибором вихідних положень, підбором вправ, числом загальнорозвиваючих і дихальних вправ, їх тривалістю, кількістю повторень кожної вправи, темпом, амплітудою рухів, ступенем силового напруги, складністю рухів, їх ритмом, емоційністю занять, їх щільністю.